Що таке набувальна давність і коли вона працює
Набувальна давність — це механізм, який дозволяє легалізувати фактичне володіння майном, якщо воно здійснюється тривалий час і за певних умов. Інститут врегульований статтею 344 Цивільного кодексу України та належить до первинних способів набуття права власності.
Йдеться про ситуацію, коли особа роками користується майном як власним, не маючи оформлених документів.
Закон допускає можливість набуття права власності, якщо одночасно виконуються кілька умов:
- майном було заволодіто добросовісно;
- володіння є відкритим і безперервним;
- особа поводиться з майном як власник;
- дотримано встановленого строку володіння:
- 10 років — для нерухомого майна;
- 5 років — для рухомого.
Ключовий момент: сам сплив строку не створює права автоматично.
Особливо це стосується нерухомості. У таких випадках право власності виникає лише після ухвалення рішення суду та подальшої державної реєстрації. До цього моменту фактичне володіння не дорівнює юридичному статусу власника.
Щодо земельних ділянок діє окремий порядок.
Стаття 119 Земельного кодексу України передбачає не автоматичне набуття права, а лише можливість звернення до відповідного органу влади з клопотанням про передачу ділянки у власність або користування. Тобто у земельних спорах набувальна давність не замінює спеціальні процедури оформлення прав.
Таким чином, набувальна давність — це не універсальний спосіб «оформити те, чим давно користуються», а інструмент, який працює лише за наявності всіх передбачених законом умов і за умови правильного процесуального підходу.
Умови набуття права власності за набувальною давністю: що насправді доводиться в суді
Судова практика застосування ст. 344 ЦК України показує: у справах про набувальну давність вирішальне значення має не сам сплив 5 чи 10 років, а якість доведення всіх необхідних умов.
Суд не «оформлює право» автоматично після закінчення строку. Він перевіряє, чи відповідало володіння критеріям закону та чи не існувало інших правових механізмів для оформлення права власності. Саме тому справи про визнання права власності за набувальною давністю належать до категорії підвищеної складності з точки зору доказування.
Добросовісність володіння: коли і як її оцінюють
Однією з найбільш дискусійних умов є добросовісне володіння. Закон не дає його визначення, однак усталена судова практика Верховного Суду виходить із того, що добросовісність означає: особа на момент заволодіння майном не знала і не могла знати про відсутність правових підстав для такого володіння.
Ключове значення має саме момент заволодіння. Якщо майно спочатку використовувалося на підставі договору оренди, зберігання або безоплатного користування, таке володіння є похідним. Воно не може автоматично трансформуватися у володіння «як власник» без чіткої зміни характеру правовідносин.
Типова помилка — зводити доведення добросовісності до факту тривалого проживання або користування. Сам по собі строк не підтверджує добросовісність. Суд аналізує:
- чи усвідомлювала особа, що майно належить іншому;
- чи намагалася оформити право іншим способом;
- чи були спори, претензії або відмови у реєстрації.
Наявність конфлікту з власником, судових процесів або претензій зазвичай свідчить про відсутність добросовісності. Водночас у випадках, коли майно отримано за нікчемним правочином і особа не знала про його недійсність, суди інколи визнають можливість кваліфікувати таке володіння як добросовісне.
Відкритість і безперервність: фактична поведінка має значення
Для застосування набувальної давності володіння має бути відкритим і безперервним.
Відкритість означає, що користування майном не приховується. Йдеться не лише про фізичну присутність, а про поведінку, яка виглядає як реалізація правомочностей власника: проживання, ремонт, сплата комунальних платежів, укладення договорів обслуговування, сплата податків.
Таємне або приховане користування виключає можливість задоволення позову. Якщо власнику перешкоджали у доступі або приховували факт володіння, суд, як правило, відмовляє у задоволенні вимог.
Безперервність означає відсутність юридично значущих переривань строку. Короткострокова відсутність — відпустка, сезонне користування, ремонт — сама по собі не перериває строку, якщо зберігається фактичний контроль над майном.
Переривання можливе у разі:
- втрати фактичного контролю;
- визнання права власника;
- укладення договору оренди після тривалого фактичного користування.
Такі дії можуть «обнулити» попередній строк і фактично унеможливити застосування давності.
Володіння як своїм (animus domini): найскладніший елемент
Однією з найважчих для доведення умов є наявність наміру володіти майном як власник — animus domini.
Це те, що відмежовує набувальну давність від звичайної оренди або користування. Суд оцінює не формальні твердження, а реальну поведінку особи.
Якщо сплачується орендна плата, визнається право іншого власника або подаються заяви про продовження користування — це свідчить про відсутність володіння «як своїм».
Натомість суттєві інвестиції у майно, реконструкція, оформлення технічної документації, сплата податків саме як власником можуть підтверджувати наявність animus domini.
Поведінка власника: фактор, який також оцінюється
У справах про визнання права власності за набувальною давністю суд аналізує не лише дії володільця, а й поведінку власника.
Тривала пасивність власника може враховуватися при оцінці відкритості та безперервності володіння. Проте сама по собі бездіяльність не означає автоматичної втрати права.
Наявність зареєстрованого титулу в Державному реєстрі речових прав, направлення претензій, листування або інші дії щодо захисту майна свідчать про збереження права власності та можуть бути підставою для відмови у позові.
Типові помилки у справах про набувальну давність
Більшість відмов пов’язані не зі строком, а з неналежною доказовою базою.
Найпоширеніші помилки:
- доведення лише показаннями свідків без письмових доказів;
- відсутність підтвердження витрат на утримання або поліпшення майна;
- ігнорування попередніх договорів оренди чи користування;
- неправильне визначення відповідача;
- відсутність аналізу реєстраційної інформації.
Суд оцінює докази у сукупності. Тому ефективна стратегія у справах про набувальну давність передбачає комплексний підхід: технічна документація, квитанції, договори, акти виконаних робіт, листування, витяги з реєстрів.
Практика Верховного Суду щодо набувальної давності: ключові орієнтири
Судова практика Верховного Суду фактично сформувала сучасне розуміння інституту набувальної давності. Саме в рішеннях суду стало зрозуміло, де проходить межа між реальним набуттям права власності і спробою обійти законодавчі процедури.
Розглянемо кілька показових справ.
1️⃣ Спори між родичами: проживання не дорівнює праву власності
Постанова ВС від 04.07.2018 у справі № 539/1605/16-ц
Ситуація виглядала типовою:
мати понад 10 років проживала у будинку, утримувала його, сплачувала комунальні платежі, робила ремонт. Власником був син за договором дарування. Після конфлікту було заявлено позов про визнання права власності за набувальною давністю.
Суди відмовили.
Що стало вирішальним:
- позивачка знала, хто є титульним власником;
- її користування здійснювалося як члена сім’ї;
- володіння мало похідний характер, а не «як власник».
Верховний Суд прямо зазначив:
тривале проживання, навіть із витратами на утримання, не трансформує користування у право власності, якщо особа усвідомлює, що майно належить іншому.
2️⃣ Набувальна давність як первинний, але суворий механізм
Постанова Великої Палати ВС від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17
У цьому рішенні Велика Палата системно пояснила природу інституту.
Набувальна давність — це первинний спосіб набуття права власності, а не передача права від попереднього власника.
Але застосування можливе лише за наявності всіх умов одночасно:
- добросовісність заволодіння;
- відкритість володіння;
- безперервність;
- сплив строку;
- відсутність законодавчих обмежень.
Важливі акценти:
- добросовісність оцінюється на момент заволодіння;
- якщо майно передане за договором (оренда, зберігання), набувальна давність не застосовується;
- для нерухомості право виникає тільки на підставі рішення суду.
Фактично суд сформував чіткий «фільтр»: відсутність хоча б одного елементу виключає можливість визнання права.
3️⃣ Земля під будинком: спеціальні механізми мають пріоритет
Постанова ВС від 20.01.2021 у справі № 318/1274/18
Позивач понад 15 років володів будинком і намагався визнати право власності на земельну ділянку під ним за набувальною давністю.
Суд звернув увагу на ст. 120 ЗК України (принцип єдності юридичної долі будівлі та землі).
Основна позиція:
- якщо закон передбачає спеціальний механізм переходу права на землю,
- саме цей механізм має застосовуватися першочергово.
Набувальна давність не може використовуватися як універсальний спосіб оформлення земельної ділянки.
Також підтверджено:
тягар доказування всіх умов повністю лежить на позивачеві.
У цих рішеннях простежується спільна тенденція:
набувальна давність не є інструментом легалізації фактичного користування, якщо існує титульний власник або спеціальна процедура оформлення права.
Кожна умова — добросовісність, відкритість, безперервність і володіння як своїм — перевіряється окремо і в сукупності.
І саме на цьому будується сучасна судова практика Верховного Суду.
Авторки: адвокатка Надія Гніздовська та адвокатка Ганна Гніздовська.
Публікація: «Вісник Одеської адвокатури» ( №1/2026).
Скачати повний текст статті в форматі PDF.
Важливо: Ця стаття не є юридичною консультацією. Якщо у вас виникнуть будь-які питання, наш адвокат з нерухомості та будівництва в Одесі зможе вам допомогти.